Антитіла до фосфатидилсерину загальні IgG, IgМ (1094)

Метод – EIA (імуноферментний) – кількісне визначення.

Загальна характеристика:

Фосфатидилсерин є одним із представників негативно заряджених фосфоліпідів, що входять до складу клітинних мембран. Антитіла, що формуються до фосфатидилсерину, є різновидом антифосфоліпідних антитіл і розглядаються як одні з можливих причин розвитку антифосфоліпідного синдрому. Визначення даних антитіл не входить у прийняті критерії постановки діагнозу АФС (Саппоро, 2006 р.), проте, у випадках наявності у пацієнта клінічних даних на користь АФС та негативних результатах антитіл до кардіоліпіну, β-2-глікопротеїду I, вовчакового антикоагулянту, на наявність даних антитіл підвищує діагностичну чутливість та дозволяє виявляти можливі причини тромботичних ускладнень.

Показання для призначення:

• антифосфоліпідний синдром.

Маркер:

Неспецифічної аутоімуної реактивності

Клінічна значимість:
Антифосфоліпідний синдром (AФС, синдром Х’юза) – Захворювання, що викликане аутоантитілами до білково-фосфоліпідних комплексів, та проявляється венозним або артеріальним тромбозом і акушерською патологією. Етіологія невідома. Патогенез намагаються пояснити прокоагулянтним ефектом антифосфоліпідних антитіл (аФЛ: вовчакового антикоагулянту, антитіл до кардіоліпіну та β2-глікопротеїну І. Вирізняють первинний АФС (не пов’язаний з іншими захворюваннями) та АФС, що супутній іншій хворобі (найчастіше СЧВ — 30–50 % випадків). Описано також серонегативний АФС, тобто ситуацію, в якій клінічні ознаки синдрому присутні, однак у сироватці виявити типові антитіла не вдається.

Правила підготовки пацієнта:

Вранці, натщесерце (можна пити чисту негазовану воду) або через 4 години після останнього прийому їжі, не палити протягом 30 хвилин до здачі аналізу.

Транспортування: у замороженому вигляді (при tº -20 ºС), не допускаючи розморожування.

Інтерференція:

Не визначається

Інтерпретація:

< 10 Ak-Ratio; Сіра зона: 10 – 15 Ak-Ratio.